травня 29, 2014
Продовжую писати про нашу подорож, яка не обмежилась Львовом, а затяглась глибоко-глибоко в Карпати. Але до того ми побували ще й у Трускавці. У цьому невеличкому курортному містечку, куди українці приїздять лікувати шлунок і пити “нафтусю”, живе народний художник України Михайло Білас. Йому майже 90, але він не байдикує, наповнює українське мистецтво скарбами, яке, віднімає мову у туристів.
Коли я ступила на поріг музею (до слова, єдиного державного прижиттєвого музею), в мене затрусились руки і полилися сльози (дивна реакція на красу?) Нічого подібного я не бачила. Розумієте, він – Білас – неймовірний. Він крутий у своєму, моєму і у будь-якому часі. Він – чарівний, фантастичний, а головне – він…100%-во український.
Біласа знає увесь світ. Він – король гобелена. Його руками тчуться килими, верети, гобелени, ліжники, а також вишивані серветки, доріжки, подушки. Він — майстер текстильної пластики, образних іграшок та декоративних квітів, автор фантастичних сюжетних панно та аплікацій.
Кожна робота -щира і неповторна: існує в єдиному укземплярі, а всього їх понад 400. І від кожної – чи то аплікація з оксамитового паперу чи вовняний гобелен – не можна відірвати очей.
Біласа педантично вивчають мистецтвознавці, дослідження виходять різними мовами, про нього знімають фільми. Біласа можна побачити у майже чотирьох десятках музеїв. Він живе у Трускавці і ходить у свій власний музей (один з найстаріших будинків у Трускавці, старовинна вілла “Голяна”). Такі люди тримають небо.
Білас-це парад фольклорних мотивів, побуту, орнаментів, гуцульських традицій.Дивимось.
А це вже картини у техніці аплікації. Оксамитовий папір. Думаю, як би хтось взявся порахувати усі деталі будь-якої з них, можна було б замахнутись на Книгу рекордів.
Ми розгублено стояли, кліпали очима, хапали повітря, а навколо кружляли гуцульсь і бойківські молодята, пронизували вуха хори весільних пісень і коломийок і гули гості. Стовідсоткове занурення.
Ясна річ, що тільки ми вийшли з музею, Маруся стала вимагати “гратися в біласа”. Скажу по секрету: ми почали. Але це – тема окремого посту.