травня 27, 2014
Одні мої знайомі дуже захоплено розповідали про один приватний парк на Харківщині, і про те, якого “ізумітєльного павлінчіка” вони там побачили. Тягтись до того розсадника природної краси добрих півдня на паровозі. Тож яким”ізумлєнієм” стало для них те, що перед самісіньким їхнім носом, в самОму центрі нашого міста (вул.Харківська, 13) просто неба ходить такий самий, а ще може й кращий павич, та ще й не просто ходить – хизується своїм пишним віялом перед подругою та десятками інших охочих до прекрасного – фазанів, езотичних птахів та птиці, індиків, лебедів.
Останні – це окрема історія. Її тут – у Сумському центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді – знають усі: Вона так і не змогла полетіти в теплі краї восени – недобрі люди перебили лапу. Білосніжні крилаті побратими, як тільки настала осінь, змахнули крилами і відлетіли до сонечка. Лишився тільки братик – не зміг лишити бідолашну. Кружляв над нею і плакав свою журливу пісню. Аж настала зима. Лід міцною ковдрою вкрив шумливий Псел, а вони все плавали. Лебідь таки зміг вирватися з крижаного полону, а вона – ні. Крижана плита навіки взяла в полон лапу. Вони благали про допомогу, і їх почули випадкові місцеві жителі. Лід розрубали, птицю врятували. Про ту страшну зиму нагадує тільки чорна кінцівка – вона атрофувалась. Але серце лишилося гарячим. Нині лебедине подружжя живе тут – у юннатівському саду, розважає малюків, які частенько сюди навідуються, радіють життю і одне одному. Ми з Марусею тут часті гості. Марія вчиться мовам і наукам у школі “Журавлик”, і екологічна освіта тут у пошані.
Цього року у наших лебедів з’явився сусід: цієї зими у заплавах Псла в р-ні вул. Харківської люди помітили дикого лебедя. Покликали рятувальників – і ще один представник граціозної лебединої родини отримав дах над головою тут. Ми з Марійкою завели спеціальну торбинку, куди складаємо всяке смачненьке для наших лебедів.Ще один наш улюбленець – той таки гоноровий павич. Розкрити хвоста його доводиться довго вмовляти. Аж ось з’являється струнка наречена,і сотні пір’їн миттю перетворюються на чарівне віяло, а сам павич йде до танцю…і співає, і хизується, і тішиться власною красою. І злегка інколи дзьобне дрібну курку, яка нахабно плутається під ногами.
Павич – символ гордості, емблема краси і безсмертя. У багатьох країнах павич вважався королівської птахом, а індуси шанують його як священну. На батьківщині павича, в Південній Азії, його високо цінують за те, що він попереджає про наближення тигрів, змій і грози. Вважається, що завдяки красі свого оперення павич здатний “переробити” отрута ураженої їм змії.
А це – теж павич, хоч і голуб. Він також вправно володіє хвостом, і, коли “при параді”, дуже схожий на розкішну наречену.
А це – теж павич, хоч і голуб. Він також вправно володіє хвостом, і, коли “при параді”, дуже схожий на розкішну наречену.
Ця порода голубів була виведена в Індії, і до Європи потрапила у 16 столітті. Вони темпераментні, плодючі, невибагливі у догляді. Хоча літають не так вправно, як звичні нам міські голуби.
А ще тут домашня птиця небувалої краси – курки, півні, індики і голуби:усі вони ніби знають свої принади і хизуються розкішним пір’ям, і позують перед фотоапаратами.
Цей красень до своїх пишних красунь не підпускає навіть немовлят.
А вони тупотять і вихваляються своїми білосніжними черевичками, і як мрійливі фрейлини пливуть, і кожна думає, що вона найгарніша.
Загалом тут, як на тижні високої моди, – парад стилів і вбрання, феєрверк розкошу і вродженої краси.
Тут ми зустріли двох вертлявих подружок-білочок і красеня-кролика, витонченого фазана і індика-буркотуна.
А у приміщеннях станції юннатів – теж нема де яблуку впасти. Хвостатих, земноводних, з вусами і без – там від підлоги до стелі.
А головне,що увесь цей земний скарб живе поряд з нами.