Львівські мандри: післямова

Дата публікації травня 16, 2014 | Автор mamcheny

Дитя, закохане у мапи та естампи,
Вбирає світотвір очима ранніх літ!
Такий широкий світ в вечірнім світлі лампи,
I в згадках молодих такий маленький світ! (Ш. Бодлер)

Дорогі мої! Ми повернулися! Ця подорож була настільки незвичайною, що аби осягнути її, знадобиться чимало часу. Я просто не знаю, з чого починати розповідати. Десятки музеїв, тисячі чарівних куточків української природи не-і надзвичайної краси, чаруюча до божевілля архітектура західноєвропейских міст і…Карпати. О, Карпати! А ще люди. З виразними очима, долями та історіями.

А ще мій Львів…Мій, бо, здається, я знаю кожну дірочку між цеглинами будь-якого будинку і  пальцями ніг відчуваю вечірнє зітхання бруківки. Таки ми приречені співіснувати зі Львовом разом: я і Він. І отак кавувати хоча б раз на 5 років.

А як дивував і чарував Львів мою жадібну до усього нового Марічку! За п’ять неповних днів вона вже почувалася, як своя, і нічим не відрізнялась від галицьких дітей, і як же дивувались бабусі-музейниці, дізнавшись, що дівчинка у вишиванці, що приїхала з північного сходу, запросто відрізняє подільську хату від гуцульської, і недовірливо косилися на мене,

коли я переконувала, що дитя, яке тіліпається в мене на грудях у слінгу, у свої неповні 8 місяців проїхало півкраїни і бачило-перебачило скарбу національного, і що воно надто добре розуміє, коли я розповідаю про кишенькові годинники Західної Європи 17 століття (а що його видумувать, коли усе на стіні написано).

Ну, і Майдан…Три місяці минуло, а повітря гумово-димне, і на Інститутську ступати лячно. Очі шукають те вікно і той дах…І з обох боків тебе міряють поглядом невидимі Ангели Небесної Сотні.

Я про все це напишу багато і нудно, мозку треба усе розкласти по шухлядах. Ви спитаєте, якого милого їх понесло по світу, коли на Сході війна?! Відповідаю: ми хотіли показати нашим дітям Україну, якою знаємо і любимо її ми. Без камуфляжу, траурних стрічок і спалених будинків – усього цього стало аж занадто багато. Молоду, гарну і вродливу країну, у якої ще усе  попереду.

І я дуже рада, що нам вдалося побачити той багатющий  духовний і природний скарб, який зберігає наша країна, і що разом зі мною мої діти задихались від гірського повітря, і що ахали, притуляючи вуха до старезних мурів. Усіма органами чуття вони пізнавали заповіти предків. Я щаслива з того. Ну, і окрема вдячність нашому татові: за мужність і витривалість. Подорож коштувала йому голосу, але то, ми жартуємо, він наковтався львівських ельфів)):

Тож, друзі, заглядайте. Далі буде про секрети годування карпатських білок з рук і ексклюзивні фото нас…у 19-му столітті (побували ми і там).