Вже майже місяць минув, як ми з Марією читаємо “Дитячий Кобзар”. Звичайно, це не могло не відбитися на наших домашніх університетах. Марусю дуже здивував факт, що, окрім поетичного, Шевченко мав Божий дар малювання. “Любив малювати, як я”, – каже Маруся. Тому перше з трьох наших занять ми вирішили присвятити Шевченку-художнику.Ще більше Марусю здивувало, що Шевченко не мав такої кількості фломастерів, олівців та фарб, які є нині в арсеналі сучасних малих художників, а опанував крейду і вуглинку.
Почали ми з того, що переглянули галерею Шевченкових картин і побували на виставці “Молитва”з “Кобзарем” у муніципальній галереї.
Марусю зачарував вирізьблений з дерева образ героїні з вірша “На панщині пшеницю жала…”
А з Шевченкових картин найбільше питань викликали роботи релігійної тематики і “Повідь”. Мабуть, через криницю-журавля, про яку я вигадала чарівну історію. Ніби в одному селі багато років журавель допомагав людям
діставати з криниці воду. І от прийшов у село злий чаклун і наказав журавлю тікати звідти. Та не відмовився птах, вирішив лишитися. Тоді зачарував його мольфар, перетворив довгоногого журавлика на дві палиці. З того часу журавель неприступно стоїть біля води і служить людям.
Далі ми знайомились з альбомом офортів Шевченка.
Офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з цієї гравюри. Ми вигадали свій власний спрощений варіант цієї техніки: взяли металеву кришку для консервації і гострий цвяшок. Маруся скомандувала малювати церкву, я нанесла малюнок олівцем, а Марійка вже додавала виразності інтенсивним дряпанням.
Техніка офорту прийшла до нас із Західної Європи за різними версіями у 15-17 століттях.
Шевченко ж використав офорт для видуманого ним періодичного видання “Живописна Україна”. Найбільш відомою роботою є
перша ілюстрація до не виданої тоді ще “Історії Русів” – “Дари в Чигрині”. А у нас вийшла отака церква.
Ще однією “фішкою” Шевченка-художника був автопортрет.