Як хліб на стіл прийшов: про маловідомий музей в Сумах

Дата публікації травня 18, 2015 | Автор mamcheny

Грузинський лаваш, італійська чіабата, хліб німецький, узбецький, вірменський, польський і ще з десятків країн, хліб часів Голодомору, 125 грамів блокадного Ленінграду, паляниці, паски, хатинки, политі глазуррю, коники і півники і навіть хлібна карта України – усього до півтисячі обрядових і буденних, сучасних і не дуже, рум’яних, щедро розписаних, смачно виставляючи запечені боки, зразків знайшли ми з дітьми у музеї хліба в Сумах.
Те, що слинки в нас текли, бачачи багато прикрашені пряники і коржики – це нічого не сказати.
Довге життя пройшов звичний нам хліб від того часу, як людина вперше спробувала на смак зерно – і ось хліб уже летить в космос.

Отже, далі – коротенькі історії про те, звідки хліб прийшов

У далекому минулому люди вели бродячий спосіб життя: полювали на тварин, ловили рибу, збирали на луках та в лісах їстівні плоди та листя, стебла й корені. Природа допомагала людині широким вибором рослин, серед яких була дика пшениця-ейкорна. Спочатку давні люди вживали зелене стебло пшениці, а потім зрозуміли, що ця зелена трава жовтіє і дає колосся, в яких знаходиться зерно. З того часу, коли людина вперше спробувала його на смак, пройшло 17-18 тисяч років.
Люди помічали, що випадково зронені в сиру землю зернятка, дають сходи. А на рослинах, які з того зерна виросли, – багато насіння. З часом людина здогадалася, що сама може вирощувати те зерно.
На заболочених рівнинах, у степах, лісах бродили наші предки і збирали насіння диких злаків, жували його сирим, і минуло багато століть, перш ніж людина навчилась розтирати зерна між каменями і змішувати його з водою, потім з’явились кам’яні зернотерки, перше борошно і перший хліб. Хліб наш народився у вигляді борошно-зернової каші. Це було перше відкриття хліба.
Одного разу наші предки необережно розлили тісто на гаряче каміння: рідка борошняна каша перетворилась на коржик. Це був перший хліб.
А ще смачніший хліб можна було отримати з підсмаженого зерна – це було друге відкриття хліба. 5-6 тисяч років тому у Стародавньому Єгипті був відкритий спосіб приготування хліба зі збродженого тіста. У Греції ж з’явились перші пекарні (5 ст. до н.е).

А вже у 9-11 століттях секрет хлібопечення знали у всій Європі.
До речі, давня хлібина виглядала не так, як ми звикли її бачити, а була розміром, як велика скриня. Звичайно, йдеться про продовольчі масштаби.

Йшов час і далі наші предки вже пристосовували матеріали до своїх смаків. У музеї хліба можна побачити посуд та знаряддя кінця 19-поч.20 століття, які українці використовували для обробки зерна та замішування власне хлібини.

Але найбільше Марію вразили історії прохліб, якого не було, який навмисно відбирали у її прадідусів і прабабусь.

Звичайно, музейні зразки значно молодші за своїх предків часів скорботних 30-х. Жолуді, кора дуба, пирій, листя ромашки, подорожник, кропива, льон – усе йшло в їжу, щоб врятувати життя.

Я розповіла Марусі, що моя прабабуся, аби прогодувати дітей, робила тісто на картопляних шкірках, і що у той час це був неабиякий делікатес навіть для жителів невеликого Конотопа.
Значно гірше було у селі, де з їжею була зовсім біда. Мій тато народився за 15 років після голодомору, але завжди плаче при найменшій згадці життя с. Кальченки Білопільського району у часи штучно влаштованого українцям голоду.
Ця частина нашої екскурсії неочікувано для мене спричинила глибокий землетрус у Марійчиній свідомості. І не тільки вона, я теж якось вперше, напевно, усвідомила планетарну цінність хліба у житті. І як же мені тепер соромно за кожний занедбаний сухарик на нашій кухні. Буду виправлятись.

Далі особливий експонат – 125 блокадних грамів. Його не прокусить ні миша ні міль. Справжній блокадний хліб зберігається у Санкт-Петербурзі. 125-це норма хліба, яку видавали жителям блокадного Ленінграда за хлібними карточками. Спочатку було 400, потім норму зменшили втричі.
Блокадний ленінградський хліб для музею спекли в Сумах, але із суворим дотриманням рецептури.
Ось він – рецепт блокадних 125 грамів:
Житнє борошно дефектне (50%), макуха, солод, целюлоза, висівки і соєве борошно.

«Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі»,-

навчає давнє українське прислів’ я. Хліб в Україні був в особливій пошані. І у музеї теж бережуть його традиції: товстобокі паляниці, пишні весільні короваї, калачі, жайворонки, паски, пряники і коржики. Останні – яскраві і неймовірно спокусливі – приїхали з Полтавщини – таку смакоту випікають там до Різдва.

Окрема розмова – хліб на мапі світу. Чого ж тут тільки немає!

Музейники мріють, що колись зможуть похвалитися хлібом для космонавтів. Печуть його крихітними буханцями з точною масою по чотири з половиною грами. Такий хлібець можна цілим покласти у рот. Не має потреби різати, відщіпувати, а отже не буде й крихт, недопустимих в умовах невагомості. Хлібці упаковують у прозорі пакети по 10 штук, після чого стерилізують. Космічний хліб може зберігатись рік, і залишатися свіжим. Він не черствіє, і не покривається пліснявою.
Космічного хліба ми музею пообіцяти не можемо, а от вмовити родича, який студіює право у Кельні, додати музею експонат– просто зобов’язані.
Примітно, що Музей хліба при Сумському міському центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді розташований під самим носом, де б ви не жили в обласному центрі. На вул. Харківська за супермаркетом Billa праворуч. Запитуйте Раїсу Василівну Василець і буде вам щастя.