Лепбук “Львів”
Ви знаєте, я облизуюсь і по-доброму заздрю тим країнам, де музейники розуміють, як важливо розповідати про духовний спадок малечі. Музейні подорожі, квести, тематичні заняття для дітей – це нормальна практика вже не тільки європейських музеїв, а й серед наших, так би мовити, історичних побратимів. А в наших ніби не з того місця руки виросли. Шкода!
Хоча таки один більш менш помітний виняток є: художньо-меморіальний музей ім. Івана Труша у Львові. Нам побувати там не пощастило, але з відгуків знаю, що співробітники тієї установи надто придумкуваті: найменшим – різноманітні майстер-класи і забави, старшим – краєзнавчі інтерактивні світлиці, віртуальні подорожі і всяке таке інше.
До чого це я. Мені дуже хотілося, аби наша подорож не перетворилась на нудне валандання затертими екскурсоводами стежках, а мала користь передусім для дітей, тому взялася готувати матеріали власноруч. Так з’явився лепбук “Львів”.
Чому лепбук? Цей засіб навчання віднедавна наповну почали використовувати в Америці. Лепбук – форма структурування матеріалу: картонна папка, а в ній безліч маленьких книжечок з навчальним матеріалом. Розумно обставлений хоумскулерами принцип доступності матеріалу, лепбукінг швидко виокремився в окремий жанр і помандрував світом. Врешті, дістався й нас.
Отож, за основу львівського лепбуку пішла пластикова папка для паперів (усі картонні вже прошли лепбучну трансформацію – більше нема) і контент переважно львівських туристичних сайтів та форумів.
А далі, як у казці “Рукавичка”. Ледь не тріснув лепбук, бо Львів – він неосяжний. Легенди, історії, власне, леви оселились родинами у кольорових кишеньках.
До речі, а чи знаєте ви, скільки у Львові левів? 4,5 тисячі – і це тільки скульптурних. Аби побачити їх, по Львову (або як кажуть місцеві – “по Львові”) треба ходити з піднятою головою, бо ховаються вони переважно під дахами будинків. Але ж які поважні і мудрі. Легенди розповідають, що леви – це колишні львів’яни, які в своєму житті щось зробили для свого міста. Раз на рік вони збираються вночі у нікому невідомому місці на таємне віче і визначають, хто і що зробив корисного.
Дослідники кажуть, за кількістю левів Львів гідний книги рекордів Гінеса, а тому першим завданням для Марічки було порахувати чотирилапих. У відповідному коверті фото і адреси. Звичайно, ми допомагали, але правило гуляння “вверх головою” Маруся засвоїла, тому не тільки порахувала, а ще й спіймала біло-червоногривого…
Наші маршрути були довгими та різноплановими, тому без карти – ніяк. Для Марійки я викачала з мережі чудову 3-д карту, надрукувала її для зручності у форматі А-2 і заламінувала.
З таким планом міста ми могли подорожувати і в дощ, і в сніг, а за кілька днів ми знали кожну шпаринку історичної частини міста. Тут можна взяти карту у великому форматі.
Топ-10 місць, які варто побачити. Ми прагнули скласти нашу подорож, аби вона була непопсовою, тому свідомо уникали занадто “туристичних” місць (можливо тому, що ми свого часу їх уже бачили),однак бути у Львові і не схОдити на Високий замок або не вдихнути старовину Домінікани. Є речі вічні. Їх потрібно знати.
Кишенька з легендами. Назбирала з різних джерел, хоча основа – “Легенди Львова” Ю. Винничука. Я навмисно їх не скорочувала, аби їх можна було читати перед сном, як казку, лише адаптувала більш менш простою для дитини мовою (переказувала).
Милі і коротенькі львівські легенди можна почитати тут.
Львів – столиця кави, тому завдання: назбирати кавових зернин (для цього завдання ми запланували похід у копальню кави). Для самостійної роботи (коли батьки без задніх ніг сплять) – зробити з тих зернинок, картону та пластиліну листівку…і намалювати кавову картину (для того – торбинка з меленою кавою, аркуш білосніжного паперу). І книжечка з видами кави.
Окремі солодкі кишеньки – технологічний процес виготовлення карамелі та шоколаду на малюнку. У Львові все це можна побачити на власні очі. Подорож у карамельну казку – у наступному пості. Крім завдань типу розставити у правильні послідовності етапи народження льодяника, солодкий подарунок на паличці і плитка чорного.
Для закріплення завдання “Знайди у Львові”. Цей аркуш Марійка носила за собою і відмічала храми і пам’ятники. Різноманітні розмальовки і лабіринти, загадки та забави.
“Львів” у папці виправдав себе на всі 100%. Невеликий час для його появи (лише 2,5 години), купа різнопланової інформації, цікаво і, що теж важливо, яскраво поданої, зробила знайомство з містом Лева глибоким. Кожний ранок ми починали гуртовим переглядом карти і плануванням дня, додалися куповані футляри з листівками і Марійчині поробки з майстер-класів, а сам лепбук заслужив місце у шухляді для обраних. А це я вам скажу…Крім того, ми плануємо додати сюди фотографії з подорожі, і матимемо справжню книгу мандрівників. До цього і прагнули.
З чого почати свій власний лепбук? Можна з цього або з цього сайтів (на останньому потрібно зареєструватися). А краще на кольорових аркушах і обгортках…можна навіть від львівського шоколаду.
Ви знаєте, я облизуюсь і по-доброму заздрю тим країнам, де музейники розуміють, як важливо розповідати про духовний спадок малечі. Музейні подорожі, квести, тематичні заняття для дітей – це нормальна практика вже не тільки європейських музеїв, а й серед наших, так би мовити, історичних побратимів. А в наших ніби не з того місця руки виросли. Шкода!
Хоча таки один більш менш помітний виняток є: художньо-меморіальний музей ім. Івана Труша у Львові. Нам побувати там не пощастило, але з відгуків знаю, що співробітники тієї установи надто придумкуваті: найменшим – різноманітні майстер-класи і забави, старшим – краєзнавчі інтерактивні світлиці, віртуальні подорожі і всяке таке інше.
До чого це я. Мені дуже хотілося, аби наша подорож не перетворилась на нудне валандання затертими екскурсоводами стежках, а мала користь передусім для дітей, тому взялася готувати матеріали власноруч. Так з’явився лепбук “Львів”.
Чому лепбук? Цей засіб навчання віднедавна наповну почали використовувати в Америці. Лепбук – форма структурування матеріалу: картонна папка, а в ній безліч маленьких книжечок з навчальним матеріалом. Розумно обставлений хоумскулерами принцип доступності матеріалу, лепбукінг швидко виокремився в окремий жанр і помандрував світом. Врешті, дістався й нас.
Отож, за основу львівського лепбуку пішла пластикова папка для паперів (усі картонні вже прошли лепбучну трансформацію – більше нема) і контент переважно львівських туристичних сайтів та форумів.
А далі, як у казці “Рукавичка”. Ледь не тріснув лепбук, бо Львів – він неосяжний. Легенди, історії, власне, леви оселились родинами у кольорових кишеньках.
До речі, а чи знаєте ви, скільки у Львові левів? 4,5 тисячі – і це тільки скульптурних. Аби побачити їх, по Львову (або як кажуть місцеві – “по Львові”) треба ходити з піднятою головою, бо ховаються вони переважно під дахами будинків. Але ж які поважні і мудрі. Легенди розповідають, що леви – це колишні львів’яни, які в своєму житті щось зробили для свого міста. Раз на рік вони збираються вночі у нікому невідомому місці на таємне віче і визначають, хто і що зробив корисного.
Дослідники кажуть, за кількістю левів Львів гідний книги рекордів Гінеса, а тому першим завданням для Марічки було порахувати чотирилапих. У відповідному коверті фото і адреси. Звичайно, ми допомагали, але правило гуляння “вверх головою” Маруся засвоїла, тому не тільки порахувала, а ще й спіймала біло-червоногривого…
Наші маршрути були довгими та різноплановими, тому без карти – ніяк. Для Марійки я викачала з мережі чудову 3-д карту, надрукувала її для зручності у форматі А-2 і заламінувала.
З таким планом міста ми могли подорожувати і в дощ, і в сніг, а за кілька днів ми знали кожну шпаринку історичної частини міста. Тут можна взяти карту у великому форматі.
Топ-10 місць, які варто побачити. Ми прагнули скласти нашу подорож, аби вона була непопсовою, тому свідомо уникали занадто “туристичних” місць (можливо тому, що ми свого часу їх уже бачили),однак бути у Львові і не схОдити на Високий замок або не вдихнути старовину Домінікани. Є речі вічні. Їх потрібно знати.
Кишенька з легендами. Назбирала з різних джерел, хоча основа – “Легенди Львова” Ю. Винничука. Я навмисно їх не скорочувала, аби їх можна було читати перед сном, як казку, лише адаптувала більш менш простою для дитини мовою (переказувала).
Милі і коротенькі львівські легенди можна почитати тут.
Львів – столиця кави, тому завдання: назбирати кавових зернин (для цього завдання ми запланували похід у копальню кави). Для самостійної роботи (коли батьки без задніх ніг сплять) – зробити з тих зернинок, картону та пластиліну листівку…і намалювати кавову картину (для того – торбинка з меленою кавою, аркуш білосніжного паперу). І книжечка з видами кави.
Окремі солодкі кишеньки – технологічний процес виготовлення карамелі та шоколаду на малюнку. У Львові все це можна побачити на власні очі. Подорож у карамельну казку – у наступному пості. Крім завдань типу розставити у правильні послідовності етапи народження льодяника, солодкий подарунок на паличці і плитка чорного.
Для закріплення завдання “Знайди у Львові”. Цей аркуш Марійка носила за собою і відмічала храми і пам’ятники. Різноманітні розмальовки і лабіринти, загадки та забави.
“Львів” у папці виправдав себе на всі 100%. Невеликий час для його появи (лише 2,5 години), купа різнопланової інформації, цікаво і, що теж важливо, яскраво поданої, зробила знайомство з містом Лева глибоким. Кожний ранок ми починали гуртовим переглядом карти і плануванням дня, додалися куповані футляри з листівками і Марійчині поробки з майстер-класів, а сам лепбук заслужив місце у шухляді для обраних. А це я вам скажу…Крім того, ми плануємо додати сюди фотографії з подорожі, і матимемо справжню книгу мандрівників. До цього і прагнули.
З чого почати свій власний лепбук? Можна з цього або з цього сайтів (на останньому потрібно зареєструватися). А краще на кольорових аркушах і обгортках…можна навіть від львівського шоколаду.