липня 10, 2014
Про мою любов до усього, що можна помацати, понюхати, послухати, зібрати усе це докупи, притягти в хату і наректи сенсорним агрегатом, мами до самої вулиці Харківської знають геть усі. Одна теза, що розум живе на кінчиках пальців змушує мене увесь світ навколо нас з дітьми робити тактильним. Хай живуть зарубіжні сайти і рукасті американські татамами, завдяки яким однієї ночі я дізналася про сенсорні коробки.
Найпростіше для пізнання складного.
Сенсорна коробка – це моторика, координація рухів, фантазія, увага. Майже всі методики розвитку дитини “зав’язані” на перебиранні дрібних предметів, пересипанні крупів та різноманітним тактильним вправам, бо ж мале дитя часто сприймає світ емпірично, тобто через власні відчуття.
Сюди ж додаємо мовлення, яке – всі знають – оселилося на кінчиках пальчиків та у самих дитячих долоньках.
А головне це – шалене задоволення перебирати, мацати, ховати скарби і потім їх знаходити.
Спочатку я мліла від того, як завзято риються у манці мої діви, як літає в повітрі рис і як боляче наступати на гречку. Але логічні складнопідрядні речення з вуст дворічної Марічки, її здатність ювелірно просунути нитку у найменше вушко голки, втрапити крихітною кулькою у потрібну місцинку, виколупати з-під плінтусу будь-що викликають у мене окрім гордості стійке переконання: усі наші круп’яні справи були вчасними і потрібними.
Нині ми знов витрусили усі наші рисово-гречані шухлядки, аптечку з пластикового боксу тимчасово переселили у пакет, і шитво розтикали по кутках.
Марійка отримала тематичну літню коробку і нині ця щоразу нова концепція літнього парку для тваринок – її втіха, натхнення і мої законні півгодини на хатні справи.
Іванка по вуха влізла у сенсорні забави ледь почала тримати голову. Борщ не дорахувався півкіла квасолі, тато – два казанки плову. Манку на кашу ми теж іноді тягаємо з тактильного тренажера.
Більше про сенсорні коробки, їх варіанти і перевірені комбінації речовин і предметів і свіжі ідейки можна побачити тут.